Торгова марка «Козацький медок та смаколики» — це спадщина поколінь українських пасічників, збережена традиціями натурального бджільництва, які передаються з діда-прадіда. У цій статті на kropyvnychanka.com розкажемо історію сімейної пасіки родини Андрієнків з Кіровоградщини, які понад 40 років займаються бджільництвом, а також дізнаємось, як крафтовики змагаються за гранти, створюють інноваційні продукти та попри все продовжують розвивати бізнес.
Мед, що дозрівав роками
Історія родини Андрієнків — це приклад справи, яка не виникла раптово. Пасікою тут займаються вже понад сорок років, коли сімейне ремесло перетворилося на повноцінний бренд з власним обличчям. За цей час підхід до роботи змінився — разом з масштабами, технологіями та баченням.
Однією з рушійних сил цього розвитку стала Інна Андрієнко. Колись вона працювала в банківській сфері, а нині — співвласниця торгової марки. Новий етап для родини почався після поїздки до Франції. Там Андрієнки вперше спробували мед, який відрізнявся не лише смаком, а й підходом до подачі та виробництва. Цей досвід став відправною точкою: згодом вони повернулися, щоб глибше зануритися в технології — пройшли навчання, привезли технічні карти та спеціалізоване обладнання.
Тепер ці знання працюють уже в українських умовах. На їх основі створюють не лише класичний мед, а й авторські десерти, а також сортові продукти з чітко визначеним походженням та смаковими характеристиками. Це спроба говорити з покупцем на іншому рівні — не просто продавати мед, а пояснювати його цінність.
Головна ідея, яку просуває родина, виходить за межі власного виробництва. Йдеться про формування культури споживання натурального меду в Україні, як продукту, що асоціюється не лише з традицією, а й зі здоров’ям, якістю життя та щоденними звичками.
Для цього бренд активно виходить у публічний простір: бере участь у профільних подіях, зокрема у виставці екотоварів Eco-Expo, де презентує свою продукцію поряд з іншими виробниками, які також роблять ставку на натуральність та відповідальне виробництво.
Це історія про спадковість, яка не застигла в минулому, а навчилася говорити мовою сучасності.
Сезон, що гірчить медом
2025 рік для бджолярів став не просто складним — виснажливим. Погода, яка зазвичай диктує правила гри, цього разу їх зламала: різкі перепади температури, затяжні морози й знищені медоноси не залишили шансів на повноцінний урожай.
У родині Андрієнків цей сезон згадуватимуть довго. Особливо — момент, коли почали качати липовий мед.
«Як сказав мій чоловік-бджоляр, коли качав цю липу – це не липа, це – сльози бджоляра і наше українське золото!» — розповідає Інна Андрієнко.
За цими словами — не метафора, а реальні втрати. Найбільше вдарило вимерзання акації — одного з найцінніших медоносів, який зазвичай дає найдорожчий продукт. Через це сімейний бізнес недорахувався понад пів мільйона гривень. Акацієвого меду цього року немає зовсім — у продажу залишилися лише запаси з минулого сезону.
Те, що вдалося зібрати, — радше виняток, ніж правило. Невеликі обсяги лісової липи з чорним кленом, трохи коріандру, різнотрав’я — цього замало, щоб перекрити втрати. За словами Інни, її чоловік, який працює з бджолами вже чотири десятиліття, не пригадує настільки важкого року.
Втім, навіть у такому сезоні є показники, які дають підстави не опускати рук. Після складної зими у господарстві вдалося зберегти 95% бджолосімей породи «Українська степова». Для порівняння, торік частину комах довелося відновлювати, докуповуючи нові. Цей сезон не про прибутки. Він про витримку — і про тих, хто продовжує працювати, навіть коли мед має присмак втрат.
Мед, що шукає нові форми
Ринок диктує свої умови, і для родини Андрієнків вони виявилися жорсткими. Продавати лише сортовий мед сьогодні вже недостатньо, витрати зростають, зокрема через подорожчання вощини та вуликів.
Щоб не зупинятися, родина шукає інші підходи. Один з них — глибоке перероблювання. Вона дозволяє не просто продавати сировину, а створювати продукт з доданою вартістю. Паралельно підприємці подаються на грантові програми, намагаючись втримати баланс між витратами та розвитком.
Робота поділена між двома локаціями. Валерій залишається на пасіці поблизу Чигиринського лісового господарства, де займається бджолами, тоді як Інна відповідає за фасування й виробництво в домашньому цеху в Кропивницькому. Втім, найбільше в цій історії привертає увагу не боротьба за виживання, а готовність експериментувати. Подружжя не боїться виходити за межі звичного уявлення про мед. Серед їхніх розробок — продукт, який вони нині патентують: мед у каву.
Паралельно вони готуються запустити ще один напрям — виробництво фруктів, висушених за допомогою меду. Для цього вже замовлено спеціальне обладнання на Черкащині. Ідея знову ж таки виростає з європейського досвіду, але адаптована під українські реалії.
Окрім гастрономії, у родини є й ремісничий напрям. Інна власноруч виготовляє воскові свічки — від сезонних великодніх та стрітенських до новорічних та осінніх. Це ще один спосіб використати ресурс пасіки та водночас розширити асортимент.
У підсумку мед тут перестає бути лише продуктом з банки. Він трансформується у напій, десерт, декор, і таким чином дає бізнесу шанс не просто вижити, а знайти нову точку опори.
Мед з характером та смаком експерименту
Асортимент родини Андрієнків — це десятки позицій від класичних сортів до авторських міксів та подарункових наборів, які розраховані не лише на щоденне споживання, а й на гастрономічний інтерес. Побачити й придбати продукцію можна у «Першій Крафтовій Крамниці» в Кропивницькому на вулиці В’ячеслава Чорновола, 25.
Серед базових продуктів — мед з лісової липи. Його вважають одним з найцінніших. У свіжому вигляді цей мед має прозорий жовтуватий відтінок і рідку консистенцію, але вже за кілька місяців змінює структуру — густіє й світлішає майже до білого. Його традиційно використовують як природний засіб при застудах та запальних процесах.
Поруч з класикою — більш несподівані рішення. Наприклад, медова паста «Шоколадне диво»: кремований мед з різнотрав’я тут поєднується з чорним бельгійським шоколадом, утворюючи щільну, майже десертну текстуру. Такий продукт легко уявити на сніданковому столі — разом з тостами чи випічкою.
Ще один популярний напрям — горіхи в меду. В одному з авторських міксів зібрані мигдаль, кеш’ю, фундук та волоський горіх, залиті лісовим медом. Це вже не просто солодощі, а концентрат поживних речовин: від вітаміну Е до магнію й омега-3 жирних кислот.
Окрему категорію становлять подарункові набори. Вони поєднують різні продукти в одному форматі: мед, чай, аксесуари на кшталт дерев’яних ложок чи підставок під чашку.
Втім, найбільше вражає експериментальна лінійка. Тут мед поєднують з фруктами — від звичних ягід до більш екзотичних інгредієнтів. Акацієва основа доповнюється манго, апельсином, малиною, полуницею, інжиром та навіть пітахаєю з чорницею. Це вже не просто продукт бджільництва, а гастрономічний конструктор, у якому знайомі смаки отримують нове звучання.
Замовлення відправляють по всій Україні через поштові служби, а для Кропивницького передбачене кур’єрське доставлення.
Спільна справа сильніша
Для родини Андрієнків мед — це не лише бізнес, а й спосіб будувати спільноту. Саме з цієї ідеї народився ярмарок «КропКрафт», який за рік існування встиг стати точкою зустрічі місцевих виробників та покупців. Його співзасновницею є Інна Андрієнко.
Ярмарок проходить на подвір’ї кнайпи «Бамбетель» — місці, де принцип «локальне та натуральне» не просто декларують, а витримують у кожній деталі. Тут можна знайти все — від сирів та соусів до авторських прикрас, але головне не асортимент, а підхід. Кожен продукт має свою історію й свого виробника поруч. Обов’язкова частина таких зустрічей — дегустації, а разом з ними й ще один важливий елемент: збір коштів на підтримку ЗСУ.
Тим часом сам мед з Кропивницького вже давно вийшов за межі локального ринку. Його замовляють і за кордоном. Втім, війна змінила й географію клієнтів. Частина постійних покупців, зокрема з Маріуполя, була змушена виїхати за кордон. Але навіть на відстані зв’язок не обривається: повертаючись додому, вони знову замовляють знайомий смак — «Козацький медок», який став для них чимось більшим, ніж просто продукт.
Попри всі труднощі, родина будує плани. Серед них — відкриття ще однієї пасіки та отримання найвищого рівня сертифікації в Україні, що дозволить вийти на полиці національних торгівельних мереж. Паралельно Інна ділиться досвідом з колегами та закликає не згортати діяльність навіть після складного сезону: інвестувати в перероблення, розвивати власні цехи, шукати нові формати продукту.
«Є така думка, що, коли загине остання бджола, то зникне людство. Щоб цього не було, маємо підтримувати одне одного та популяризувати власне, своє, крафтове, українське», — підсумовує співвласниця бренду.
У цій історії мед стає лише частиною ширшого процесу — об’єднання людей навколо спільних цінностей та відповідальності за те, що вони створюють