Війна і тендітна жінка – історія Тетяни Назаренко

Тетяні у 2022 році виповнився 31 рік, вона медик за професію. З початком російсько-української війни її життя змінилося, бо жінка вирішила присвятити себе воєнній справі. Народилася і жила до відправки на фронт у селі Сонячне Кіровоградської області.

Саме у вересні 2022 року розпочався її військовий шлях. Про те, як працювати постійно під обстрілами, які відчуття на передовій, і місце жінки у війні, читайте далі в статті на kropyvnychanka.com.

Розмірне життя

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну жінка працювала директором Центру народної творчості, самостійно виховує неповнолітнього сина.

У березні 2022 року вона вирішила стати на військовий облік, вже через півроку її призвали до служби в армію. Першою воєнною роботою стала служба Бахмуті на Донеччині, де жінка надає першу медичну допомогу пораненим бійцям. Крім того, в її обов’язки входить транспортування поранених солдатів до лікарні.

Мотивація, час витрачений на навчання

З березня 2022 року жінка постійно займається волонтерською діяльністю. Вона шукала житло для переселенців, облаштовувала його, возила гуманітарну допомогу, привозила автомобілі з-за кордону для ЗСУ. Пізніше зрозуміла, що вона потрібна на фронті. Батьки до останнього вмовляли доньку не йти на передову, але їх зусилля були марними, бо жінка вирішила для себе все.

Матері Тетяна сповістила про те, що остаточно їде на війну тоді, коли вона вже під’їжджала до навчального центру «Десна».

На навчаннях в «Десні» Тетяна була півтора місяці. Курс загальновійськової підготовки в центрі триває 3 місяці, але в зв’язку з воєнним станом, час на навчання був скорочений.

Тетяна особливо запам’ятала уроки на виживання, орієнтування в місцевості, стрільбу. Зрештою вона отримала диплом стрільця 3-го класу.

Навчатися жінці було не складно, бо до початку навчань у неї вже був досвід збирання автомату. Цьому навчили на курсі територіальної оборони у Кропивницькому. Важко було ходити щодня по 35 км. на стрільби з автоматом і в бронежилеті, касці. Тетяна порівнює це з іншою реальністю, бо жити в окопах, готувати їжу в екстремальних умовах важко.

У навчальному центрі жінок відразу повідомили про те, що в армії немає чіткого розмежування. Тобто хлопці і дівчата – це солдати одного рівня. На війні у всіх обов’язки і права. Єдине, наприклад, коли потрібно перенести щось важке, то жінки поступаються чоловікам.

Щоб отримати професію бойового медика жінка потрапила на навчання в Яворів Львівської області. У навчальному центрі тактичної медицини за 3 тижні вона отримала диплом бойового медика. Відразу після Яворова вона поїхала на лінію фронту. Спочатку працювати довелося у Покровську, але потім потрапили у Бахмут.

Служба на війні

У своїй бригаді Тетяна працює, ще з однією жінкою. Вони разом з колегою надають допомогу хлопцям, яких приносять з поля бою. Жінок не завжди беруть в бій. Головним в роботі військового медика є вчасно і якісно зупинити кровотечу пораненого до приїзду медиків. Кожна втрачена хвилина коштує життя. Після надання допомоги поранених відправляють на евакуацію, далі їх направляють до госпіталів.

Найважчим для Тетяни на війні є втрата людей. До цього неможливо звикнути. Жінка розповідає, що багато її товаришів, з якими вони разом їли, жили, спілкувалися пішли з життя.

Під постійними обстрілами дуже важко, постійно всі напоготові, бо прилетіти може будь-коли. Тетяна немає повноцінного сну, вона лягає о 2 годині ночі і прокидається о 4 годині ранку.

В таких складних ситуаціях допомагає жити любов до сина і рідних. Вона рідко телефонує додому, бо завжди поганий зв’язок, а інтернету практично немає. По можливості вона завжди пише повідомлення рідним. Тетяна і вся її бригада дуже чекають перемоги. Відразу після закінчення війни жінка планує повернутися на свою минулу роботу і займатися улюбленою справою.

.,.,.,.