Співачка та акторка Марія Садовська-Барілотті грала на сцені тільки 12 років й прожила всього 36. Але цього було достатньо, щоб її непересічний талант запам’ятали сучасники та шанувальники театрального мистецтва згадували через багато років. Більше на kropyvnychanka.com.
Дитинство та юні роки
Марія Карпівна Тобілевич з’явилася на світ 17 квітня 1855 року у селі Кам’яно-Костувате, що на Миколаївщині. В родині Тобілевичів, що мала давнє шляхетне походження, було троє синів та єдина донька.
Після народження доньки Тобілевичі переїхали до Єлисаветграда. Родина завжди цінувала театральне мистецтво і тому у їх будинку по вулиці Знаменській 13, доволі часто влаштовувалися музичні та театральні вечори.
Марія з дитинства мала здібності до навчання. Спочатку дівчинка вчилася в Єлисаверградській жіночій школі Титаренка, з 11 років продовжила освіту в жіночій гімназії Хрущової. Повний курс навчання Марія закінчила блискуче та здобула право на вчителювання.
Але не про викладання наук мріяла Марія. Вона марила театром, як її брати. Природа наділила дівчину сильним та соковитим голосом. В роки навчання в гімназії Марія із задоволенням співала та брала участь у виставах аматорського театру.
Першим про надзвичайний голос Марії сказав композитор Петро Ніщинський. На честь роковин смерті Т. Г. Шевченка в Єлисаветграді вперше представили виставу «Вечорниці» й на виставу запросили пана Ніщинського. Композитор був зачарований співом Марії, й впевнено сказав, що дівчину чекає велика сцена.
Особисте життя
Дебют Марії на театральній сцені відбувся у 1876 році. З того часу Марія грала у трупі Марка Кропивницького. Самобутній талант молодої актриси не залишався без уваги місцевої преси.
В театральній трупі Марія закохалася – її обранцем став музикант та співак Микола Барілотті. Молодий італієць займався з Марією вокалом. Невдовзі молоді люди створили сім’ю та переїхали до Італії. В родині з’явилося три донечки. Однак погляди на подружнє життя у пари були різними. Микола виявився легковажним, не дбав про жінку та дітей, що стало причиною розлучення.
Після розірвання шлюбу Марія з дітьми повернулася до Єлисаветграда й деякий час не грала у театрі.
Розквіт акторського таланту
Марія повернулася на сцену лише через декілька років і зіграла Оксану у п’єсі Марка Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю». Іще до прем’єри, розповідаючи про твір, Марко Лукич сказав актрисі, що у ньому обов’язково знайдеться для неї роль.
З того часу Марія почала виступати у театрі. Спочатку вона виступала під прізвищем Барилотті, згодом взяла псевдонім Садовська (за прізвищем матері у дівоцтві). І це ім’я стало добре відомим у театральному світі.
На театральній сцені до актриси прийшло справжнє визнання. Дуже вдалим для Марії Садовської став дебют у п’єсі Котляревського «Наталка-Полтавка», де вона виконала роль головної героїні. В цьому образі досконало поєдналися неймовірний спів та акторський талант актриси. На думку театральних критиків того часу, Наталка у виконанні Марії Саксаганської вийшла неперевершено.
Далі були ролі Кулини у творі Старицького «Чорноморці», Панночки у п’єсі «Утоплена» Миколи Лисенка, Одарки із «Запорожця за Дунаєм» Гулака-Артемовського та багато інших. І у будь-якій виставі ролі українок у виконанні Марії Садовської були відтворені тонко та глибоко, із досконалим розумінням характеру героїнь. Кожен образ був доповнений українською піснею, які актриса співала лірично та по-особливому душевно.
Деякий час Марія Садовська працювала в трупі разом із Марією Заньковецькою. Актриси по черзі грали однакові ролі й змагалися за кількість овацій та прихильність глядача. Потім пані Заньковецька пішла з трупи, оскільки не бажала працювати поруч з іще одної примадонною.
Марія невтомно грала на сцені та гастролювала разом із трупою й ці навантаження давалися в знаки. Останньою роллю у своєму житті актриси була Софія в п’єсі Старицького «Безталанна». Марії біло зле, але вона таки дограла виставу до кінця. На фінальний поклін актриса вийти не змогла – вона втратила свідомість.
27 березня 1891 року актриси не стало. Похована Марія Садовська-Барілотті біля хутора Надія, поруч з могилами інших членів родини Тобілевичів.