Радянські часи досить часто згадують люди. Колись було не так, як зараз: щось значно краще, щось гірше. В Кіровограді жіноча краса для чоловіків була іншою. Жодна жінка не хотіла мати показники талії 90-60-90, не накладала макіяж на обличчя в кілька шарів, не носила відверті вбрання. Справжньою “іконою краси” в місті була Наталія Семенець, якою пишалися чоловіки і ставили її в приклад своїм жінкам. Більше на kropyvnychanka.com.
Міс Кіровоград 1990 року
Володарка титулу «Міс Кіровоград -1990» Наталія Семенець одна з тих, на кого хотіла бути схожа кожна жінка. Наталія була улюбленицею чоловіків, бо вміла гарно вдягатися та мала приємну зовнішність. Завжди красива, струнка, мала чарівну посмішку.
Жінка успішно опанувала професію вчителя і почала працювати в 20-й школі вчителем математики. Наталія додатково займалася різними видами спорту: пілтес, степ, танцювальною аеробікою.
Успішно поєднувала вчителювання і виступи на конкурсах краси. Вона ікона краси і стилю 1990 року, якою пишалися у всій Україні.
1988 рік отримала титул «Міс Молодість» у клубі Компанійця. У 1989 році «Міс Дивна Мить» на міжнародному конкурсі в Олександрії. У 1990 році «Міс Кіровограда». 1991 рік приніс жінці великий успіх в Києві, вона стала учасницею першого всеукраїнського конкурсу краси.
Одяг радянських жінок
Одяг в СРСР не був різноманітним. У 1960 році джинси можна було купити тільки у спекулянтів, і ціна на такий одяг була практично, як середньомісячна зарплата робітника на заводі. Містянки практично не носили штани, спортивні костюми, бо це було непристойно.
Популярними були «міні», «максі» сукні. Причому їх шили під замовлення. В місцевих магазинах таких як: “Ромашка”, “Веселка” сукні були, але в обмежених розмірах і фасонах. Часто куплений одяг приходилося нести до швачки і підганяти під свої параметри фігури.
Найбільш поширеним взуттям були літні туфлі та зимові чоботи. Кросівок і мокасин тоді не було, а кеди дозволялося носити лише на уроки фізкультури.
Дієта не в моді
Спорт у СРСР був масовим явищем. Цьому сприяла наявність безлічі безкоштовних секцій. Крім того, жінки найчастіше ходили на уроки катання на ковзанах, волейбол.
За худорлявістю дівчата не гналися. Дієт, пігулок для швидкої втрати ваги не було.
Інформації про правильні дієти не було ніде. Єдиний спосіб схуднути – це передача ефективних способів з уст в уста.
Наприклад, в 60-х роках в газеті «Радянська Жінка», яка виходила щомісяця в Кіровограді був написаний рецепт для схуднення. Головний компонент – це яблучний оцет, який потрібно було розвести з водою і пити кожного ранку натще. В повідомленні говорилося, що результат можна отримати через тиждень прийому.
Але нажаль не було зазначено, що оцет може викликати скоріше гастрит, ніж допомогти схуднути. Крім того, популярним було додавати в солодкий чай англійську сіль, що також призводило не тільки до схуднення, але і до проблем зі шлунком.
Пройшов певний час і жінки почали активно займатися гімнастикою. Спочатку її впроваджували на підприємствах, заводах для підтримки гарного стану робітниць. Багато жінок перейняли і почали займатися нею вдома. Обручі для присідання, хула-хуп пам’ятають багато, хто бажав тоді схуднути.
Косметика
Такого великого набору косметики який мають сучасні жінки, тоді не було. Дівчата використовували тільки помаду, пудру та туш для вій, яка була тверда і щоб нанести її на вії потрібно було розмочити вологою щіточкою.
При цьому пресованої пудри в пудреницях не було. Коробочки для неї купували окремо та використовували по кілька разів. Сам продукт продавався у вигляді порошку, який наносили на обличчя за допомогою вати.
Користувалися жінки і лаком для нігтів, але він був занадто рідким і практично не тримався на нігтях, швидко лущився після нанесення.
Спідня білизна
Спідня білизна жінок не віддавала шарм чи сексуальність, вона була простою, зручною, не мала форми. Варто визнати, що жінки в цьому не винні, бо в них тоді не було особливого вибору. Для пошиття білизни використовували трикотаж.
Сімейне життя
В Радянський час пари не жили разом, робили це тільки після одруження, бо жити з чоловіком без штампу в паспорті було непристойним. Дівчата часто виходили заміж незважаючи на статус, зовнішність чоловіка.
Жінки, чоловіки повинні серйозно ставитися до створення сім’ї. Чоловік зобов’язувався перш ніж женитися влаштуватися на пристойну роботу, аби забезпечити сім’ю всім необхідним, а жінка мала бути гарною господинею, готовою до виховання дітей.
Жіночність
Не дивлячись на сильний характер і пишне тіло, чоловіки обожнювали жіночних дівчат. Тобто вона повинна проявлятися в усьому: речах, манерах поведінки. На тих, які палили, пили алкоголь не звертали увагу, а інколи дивилися з коса.
Оптимізм
Радянські жінки уміли радіти тому, що у них є. Тому часто посміхалися та кокетували з чоловіками. Навіть у важкі часи вони знаходили силу на те, щоб сміятися, танцювати. Чоловікам такі жінки подобалися, бо їм було легко з ними, тому такий тип жінок найчастіше привертав до себе увагу чоловіків, ніж ті, у кого в очах був сум.
Варто зазначити, що з кожним роком образ жінки змінювався, бо з’являлися нові засоби для догляду за собою та багато іншого. Крім того, змінювалися і стандарти.
1920 рік
Післяреволюційний час, який став переломним для країни. У моду тоді увійшла утилітарність: стрижки робили короткими, одяг – простий.
Містянки робили мінімальний макіяж – брови та губи фарбували яскраво. Через складну економічну обстановку одяг шили з залишків тканини, використовували навіть постільну білину. Наряди ставали сміливими, жінки почали акцентувати увагу на оголених руках.
Тоді з’явилася мрія модниць – фільдекосові панчохи. Синтетику ще не опанували, тому їх робили з тонкої, бавовняної тканини. Коштували вони дорого, швидко рвалися. Однак жінки їх активно використовували.
1930-1940 рік
Тоді еталоном кіровоградської жінки вважалися особи з пишними формами. Жінки отримали рівні права з чоловіками і працювали не менше представників чоловічої статі.
Чоловіки звертали увагу на пишних жінок, важливо щоб були повні руки, широкі стегна, бо це ознаки сили та міцного здоров’я.
Держава при цьому активно пропагувала здоровий спосіб життя. У 1932 році ввели певні нормативи ГТО, і жінки складали їх на рівні з чоловіками. Щороку в Єлисаветграді на вулиці Дворцовій проводилися паради фізкультурників – спортивне і міцне тіло стало ідеалом краси.
1950-1960 рік
До середини 50-х років в місті почали відкриватися перукарні, де робили зачіски і манікюр. Послуги були обмеженими в часі, якістю не могли похизуватися.
Дівчата почали будувати свою кар’єру, ставали відмінними працівниками заводів. Практично усі обкладинки жіночих журналів прикрашали фотографіями робітниць заводів – молоді красуні з червоними щоками.
В ці роки був проведений Всесвітній фестиваль моди, тому українські жінки стали переймати закордонну моду. Скромні сукні зникли з магазинних прилавків, дівчата бажали носити вбрання, яке підкреслює талію і робить пишними стегна. Крім того, в гардеробі модниць з’явилося взуття на підборах.
1970 рік
Знову в моді струнка фігура. Практично кожній дівчині хочеться приміряти модний закордонний образ. А ті, які мають гроші можуть купити одяг, який привозять із за кордону.
Справжня епоха народження радянського гламуру – жінки активно використовують косметику, роблять собі сміливий макіяж. Крім того, їм довелося освоїти мистецтво шиття, бо знайти в магазині щось модне та гарне практично неможливо.
Серед зачісок перше місце займає хімічна завивка волосся. Така укладка тримається більше місяця і не потребує особливого догляду.
1980 рік
В цей час сталася зміна стереотипів краси. У Кіровограді вийшов журнал Burda Moden в якому були каталоги німецьких товарів. Жінки почали копіювати зачіски і макіяж західних моделей. Все більше образів стають розкутими, макіяж має бути яскравим.
У моду ввійшли джинси, зачіска «мальвіна» та розслаблений стиль. Крім того, у Кіровограді з’явилося багато фітнес-клубів. Тепер кожна жінка мріяла мати струнку, атлетичну фігуру. У моду увійшли вузькі стегна, пишні груди. Містянки одягали короткі плаття, спідниці і легкі блузи. Доповнення до образу – яскравий макіяж, взуття на підборах.
