Найулюбленіші прикраси кропивничанок у 19 столітті

Все частіше в скриньках для прикрас сучасних українок можна знайти «бабусині скарби»: дукачі, баламути та багато інших. Кілька поколінь тому, ці прикраси були важливими для повсякденного і святкового образу жінки. Крім того, їм надавали сакрального значення, вони оберігали своїх власниць від врочення, біди. Більше на kropyvnychanka.com.

Що використовували найчастіше?

Вважалося, що якщо в дівчини немає намиста, то це означає, що вона не слідкує за собою. Кожна жінка повинна була під вишиванку одягати яскраве намисто. Існувало багато різновидів намиста. Найбільш цінним було те, яке складалося з цінних природних матеріалів. Найпоширенішим вважалося – намисто з коралів. Таке каміння мало багато кольорів, різний ступінь обробки.

Особливо цінними були яскраво-червоні, оброблені у вигляді овалів. Дівчата любили поєднувати намиста. Тому на дівочій шиї могло бути до 20 зразків цього намиста. Коралі були не лише прикрасою, але й оберегом здоров’я і краси.

Намисто з перламутру називали балмутами. Воно слугувало ознакою дівочої честі. Найчастіше його одягали на весілля, воно гарно підкреслювало образ нареченої, особливо цінним було те, яке мати передавала в спадок доньці. Дозволити собі купити таку прикрасу могла не кожна родина, тому часто баламути позичали у багатих людей.

Пацьорки належали до найдорожчих прикрас. Їх робили з дорогого муранського скла розписаного власноруч. Над його виготовленням працювали найкращі майстри, які мали великий досвід в малюванні. Дівчата, які не могли собі дозволити купити оригінальні пацьорки, купляли дешеві. Різниця була в якості, але не дуже помітна. На одну нитку додатково нанизували намистини різних кольорів, щоб виріб був яскравим.

Були й прикраси з грошей, наприклад, дукачі. Їх основа – австрійські дукати, або російські карбованці. Монету кріпили до прикрашеного камінням металевого банту і носили на оксамитовій стрічці. Інколи замість монети використовували образи святих. Одягали дукач поверх намиста. Важливо, щоб він був видним. Прикраса була символом жіночої гордості, адже проявляла статус гарної господині. Вважалося, що перший дукач дівчинці повинен подарувати хрещений батько через рік після народження. Він був її оберегом, і одягала вона його тільки на великі свята.

Подібні дукачу були дукати. Для їх створення брали кольорову вовняну нитку і нанизували на неї скріплені між собою монети.

Цікавим був шелест. Спеціальна прикраса, яка мала вигляд намиста з дрібних дзвіночків. Прикраса була дуже дзвінка, тому її одягали не кожен день.

Жінки, які хотіли виділитися серед інших, завжди одягали намисто, яке нагадує ялинкову прикрасу – світлячок. Робили його з перламутрових намистин з дутого скла. Разків могло бути скільки завгодно. Кольорова гама залежала від бажання жінки.

Знахідка жінки на власному городі

Також в 19 столітті жінки полюбляли прикрашати спідниці пряжками. Підтвердження цьому знахідка мешканки Вільшанки Кіровоградської області Наталія Микитюк. Велика металева пряжка була знайдена під час роботи на городі.

Подвір’я, яке належить Наталії колись належало вчительці Олександрі Цуркан. Знайдений артефакт дійсно унікальний. Він ручної роботи, має спеціальний орнамент, який зроблений на невідомому нержавіючому металі спеціальним способом. Скільки йому років встановити не вдалося.

Пряжка зберігається у жінки. Вона зробила кілька світлин і відправила їх краєзнавцю Михаїлу Гавазову, який кілька разів був у Вільшанці. Чоловік пообіцяв допомогти у визначенні походження пряжки від народного костюма.  

.,.,.,.