Одним із імен, про які знає вся Україна, є ім’я Олена Журлива. Українська поетеса, співачка, яка 16 років жила на Кіровоградщині та на честь якої назвали вулицю в місті. Її вірш «Мовчи» виконав гурт «Скай». Більше на kropyvnychanka.com.
Дитинство
З’явилася на світ Олена 24 червня 1898 року у місті Сміла Черкаської області. Батько дівчинки працював сільським вчителем церковної школи. Оленка була в сім’ї дев’ятою дитиною. З різних причин сім’я була змушена мандрувати Україною і змінювати місце проживання.
Коли батько втратив роботу семеро дітей померли від голоду, вижила лише Олена і менша її сестра Катерина.
Олена росла допитливою дитиною, їй все було цікаво, особливо обожнювала їздити з батьком на ярмарок, бо там грали сліпі лірники і їй дуже подобалась ця музика. Батько сам займався навчанням обдарованої доньки.
Писати вірші дівчина почала з дитинства. В 11 років вона написала свій перший вірш російською мовою. У Олени був спеціальний зошит, в якому вона писала нові вірші. Той зошит нікому не показувала, бо соромилася.
Навчання, робота
Після закінчення початкової школи Олена екстерном склада іспити в Уманській гімназії і вступила на філологічний факультет до Києва. У 1914 році дівчина переїжджає жити до Києва. Весь час поки навчалася жила у материного брата. Пройшов час і вона забрала до Києва сестру Катерину.
У 1922 році Олена закінчує навчання та опановує професію вчителя. Відтоді починає працювати в одній з Київських шкіл вчителем української мови. Директором тієї школи тоді був педагог, письменник Степан Васильченко.
Журлива брала активну участь в житті школи. Разом з Степаном та дітьми змогли випустити власну літературну газету. Саме це підштовхнуло її до творчості.
Кохання
Олена була гарна жінка з тонким і привабливим голосом. Вона постійно перебувала в центрі чоловічої уваги. Якось вона прийшла додому з роботи і розповіла сестрі, що Максим Рильський випив за її вроду.
Була і ще одна історія: друг Олени наклав на себе руки після того, як вона відмовила йому в коханні.
Свого чоловіка жінка знайшла у Києві. Пара одружилася у 1930 році. Для неї це було справжнє кохання, але чоловік на жаль не любив Олену. Вже на третьому році подружнього життя Володимир Котов почав зраджувати свою дружину. Про це поетеса писала в своїх віршах.
Тяжкі часи в Харкові
У 1927 році жінка переїжджає до Харкова. Там вона починає працювати журналістом журналів «Більшовик» та «Пролетар». В цей час вийшла її збірка віршів «Металом гарно» про не добре життя в шлюбі.
Зліт в кар’єрі був не довгим, бо вже в 1937 році її арештовують «за агітацію проти радянської влади». Жінці присудили 10 років і відправили на заслання в табори до Алтаю. Чоловік Володимир після цього переїхав жити до своєї коханки у Київ і почав нове життя.
У засланні Олена працювала конюхом. Були важкі умови праці, тому постійно хворіла. Кілька разів була на межі життя і смерті. Її вкусив кліщ після укусу виявилося, що у жінки інфекція.
Далі куди гірше, захворіла на дистрофію через дуже погане харчування. Начальник табору з дружиною виявилися людяними, допомогли Олені вижити. З конюшні відправили працювати на ферму, щоб її стало краще. Так і сталося, жінка змогла вилікуватися.
Переїзд до Кіровограду
З колонії Олену звільнили у 1944 році. Кажуть, що Павло Тичина допоміг. Він зміг домовитися, щоб жінку відпустили. Слаба та хвора вона приїхала до Києва, лікувалася у невропатолога. Хвороба була запущена, і лікар говорив, що є ризик повного паралічу тіла, але добре цього не сталося.
Далі життя Олени складається не дуже вдало, злидні, лікування, пошук роботи. Окрім хвороби ситуацію погіршувало те, що у жінки не було паспорту. Журлива скиталася по великому місті 2 роки, і тільки у 1946 році її знайомий заступник голови Ради народних комісарів Микола Бажан допоміг повернути паспорт.
Олена зрозуміла, що жити так далі неможливо і відразу вирішили їхати на Кіровоградщину. В нашому місті жили її родичі, які змогли прихистити.
Посилилася вона на вулиці Фонтанна, яку згодом перейменували на честь Олени Журливої.
Далі жінка влаштовується у третій школі, яка нині носить назву «Гімназія імені Олени Журливої».
Останні роки життя
Життя в нашому місті почало налагоджуватись, але жінка не змогла скористатися цим на повну. Не довго попрацювавши в школі її паралізувало. Так вона була прикута до ліжка 17 років. Жінка не могла навіть говорити, за нею доглядала сестра.
Померла поетеса 24 червня 1971 року. Анатолій Саржевський письменник у своїх спогадах написав, що траурна процесія прямувала колишньою вулицею Леніна до Рівненського кладовища. Тобто поховали Олену в Кропивницькому.
