Яким було святкове вбрання наших пращурів?

Український одяг створювали наші пращури багато століть. В ньому чітко відображаються народні звичаї, культура і характер народу. Матері передавали свою майстерність ткацтва, пошиття, оздоблення одягу, донькам. Більш детально про святкове вбрання на Кіровоградщині в нашому матеріалі на сайті kropyvnychanka.com.

Вбрання одягали і зберігали довгі роки, воно переходило з одного покоління до іншого. Саме таким чином накопичувались традиції народу у виготовленні одягу, які збереглися і до наших днів.

В давні часи жіночий одяг складався з трьох обов’язкових предметів: сорочки, спідниці, жилетки. В якості прикрас дівчата використовували: намиста, дукачі. Головними уборами були: очіпки, кільце, намітка. У холодну пору року жінки одягали свити, кожухи. Чоловіки – сорочки, шаровари, штани.

Різноманітність українського одягу утворилася завдяки регіональності. В кожному регіоні речі трішки відрізнялися одна від одної.

Особливості вишиванки

Вишиванка була основною костюмів ще з давньослов’янських часів. Вона мала різні орнаменти, і саме за ними визначається належність одягу до конкретного регіону. Жіночі моделі відрізнялися від чоловічих широким рукавом.

Рукава манжети вишивалися гарними візерунками, відповідно до регіону.

Довжину сорочки наші пращури обирали в залежності від призначення, але жіночі були довші чоловічих. Зазвичай сорочки шили з двох видів тканини – на нижню частину обирали просту, а на верхню тоншу і гарну. Цільні вишиванки з такої тканини робили для свят. Крій сорочок був різних типів найчастіше: туніка, зі вставками та з кокеткою.

В Кіровоградській області шили вишиванки з коміром – відкладною стійкою, яку додатково вишивали візерунками.

Низ жіночої сорочки – поділ був нижчим ніж спідниця, тому його також оздоблювали гарним орнаментом. До того ж, він мав призначення – захищати жінку від негативу.

Існував один звичай для молодят, згідно з яким після традиції вмивання обоє повинні витертися верхньою частиною весільної вишиванки нареченої.

Молоді дівчата зазвичай до заміжжя носили довгу, підперезану вишиванку. Після шлюбу молода дружина одягала – поневу.

Понева – улюблена спідниця

Так називали спідницю, яку носили жінки найчастіше на свята. Вона мала різні варіанти крою та шилася тільки з якісних тканин. Поневу під час носіння збирали на талії і закріплювали спеціальним поясом. У будні жінка носила непомітні поневи, а на свято одягала запаску або плахту.

Плахти і запаски на свята

Запаски були повсякденним одягом для жінок. Для їх пошиття використовували тонку, вовняну тканину, на ній не повинно було бути жодного малюнка, кольори обирали яскраві. Покрій простий – прямокутний відріз тканини, у верхніх кутах пришиті тонкі мотузки, якими тканину кріпили до талії. Одночасно надягали дві запаски, які були одного кольору, але спереду і поверх позадниці одягали попередницю.

Плахти обожнювали жінки на свята. На них було багато тканини, на яку картаті малюнки. Як і решта святкового одягу плахту вишивали гарними візерунками з шовкових ниток. Були і багаті варіанти плахти, особливо коли її шили з дорогого шовку.

Кожен може дивитися на речі предків

Кропивницька етнолабораторія «Баба Єлька» відкрила унікальну колекцію, в якій презентували одяг містян у кінці 19 на початку 20 століття.

Працівникам лабораторії вдалося зібрати 10 наборів традиційного чоловічого, жіночого і навіть дитячого одягу.

Варто зазначити, що ця етнолабораторія займається дослідженнями побуту та життя наших пращурів. Колекцію вдалося зібрати завдяки мандрівках по селам Кіровоградської області.

Засновниця проекту Інна Тільнова розповіла, що деякий унікальний одяг наших предків не втратив свою актуальність і в наш час. В Кропивницькому багато містян до сих пір використовують в повсякденному гардеробі вишиванки.

.,.,.,.